Себто злазити з російської газової голки уряд Вірменії, схоже, не планує, а в разі поганих сценаріїв звернеться до США, з якими Єреван налагодив хорошу політичну та економічну співпрацю. Окрім згаданої енергетичної угоди, 26 травня Вірменія та Штати підписали Хартію про всеосяжне стратегічне партнерство та низку угод про співпрацю, зокрема домовленості у сфері критично важливих мінералів та рідкісноземельних металів. З боку американської сторони договір підписав глава Держдепу Марко Рубіо, з вірменського — глава МЗС Мірзоян. Як варіант, допомога американців у разі скрути виглядає прийнятною, але є два “але”. По-перше, лише днями Пашинян пообіцяв будівництво через територію своєї країни транзитного газопроводу. Гарна ідея, яку він на посаді прем’єра міг почати реалізовувати кілька років тому, адже в разі, якщо Путін дасть наказ “відрізати газ”, брати його Вірменії нізвідки, доведеться домовлятися. По-друге, євроінтеграція — тривалий шлях, і на ньому не має бути зупинок чи повернення назад. Сусідня Грузія — сумний приклад, що буває, коли влада на словах прагне йти в ЄС, а на ділі лишається в дружніх стосунках із Росією.