По-перше, необхідно було розробити механізм конфіскації, який би Москва не змогла оскаржити у міжнародних судах. По-друге, союзники мали ухвалити спільне рішення, тобто, компромісне. Компроміси у Києві сприймали як половинчасті міри. По-третє, окрім Росії західний світ вів і веде економічну діяльність з іншими державами, далекими від демократичних цінностей, а конфіскація суверенних активів могла підштовхнути ці держави до виведення грошей із небезпечних для автократій і деспотій цивілізованих країн. По-четверте, виявилося, що російськими державними активами, замороженими в ЄС на початку повномасштабного вторгненняії, володіє здебільшого Бельгія (в європейському депозитарії Euroclear зберігається близько 190 млрд. євро заблокованих резервів Центробанку РФ) і вона не погоджувалася на використання коштів для відновлення України без одночасного аналогічного кроку з боку членів G7. Тобто Бельгія хотіла гарантій, що у випадку розмороження цих грошей вона не стане крайньою.