З 2025 року націоналізація все більше втрачає якісь особливості і набуває масового і знеособленого характеру. Ймовірно це пояснюється падінням доходів, дефіцитом бюджету і необхідністю знаходити джерела покриття витрат. А також інтересом зі сторони основних бенефіціарів, які отримали майже необмежений доступ до джерел поповнення своїх активів. Зі збільшенням санкційного впливу на перший план виходять також активи, вбудовані в схеми зовнішньої взаємодії: порти, логістичні вузли, склади та інші підприємства, орієнтовані на експорт (що забезпечують експорт). Ці організації фактично підпорядковуються владі для створення закритої, повністю керованої економічної системи. Також зникають об’єднавчі ознаки активів, що підпадають під націоналізацію. Якщо на початку націоналізації це були вважливі для безпеки держави підприємства, головним чином орієнтовані на ВПК, активи іноземних компаній, власників, в тому числі й з подвійним громадянством та українців, то потім до них додалися активи на окупованих територіях, активи “опальних” до влади росіян або росіян, що проживають за кордоном. З часом відбувається розмивання критеріїв націоналізації, як по галузях, так і по підставах (наприклад, націоналізація зернотрейдера “Рідні поля”, де немає ні корупційних підстав, ні незаконної приватизації).